Проєкт гімназії ім. Шептицьких виник як відповідь на запит не лише на сучасний навчальний простір, але й як інструмент соціальної взаємодії — місце, де школа перестає бути закритою інституцією і стає активним елементом сихівської громади у Львові.
Ініціатива проєкту походить від освітньо-громадської організації, що поєднує педагогічну діяльність із духовними цінностями. Це визначило особливий підхід до формування простору — відкритого, інклюзивного та орієнтованого на розвиток не лише знань, а й особистості.
Гімназія розташована на межі із парком Іоанна Павла ІІ, що має свій особливий шарм. Така локація стала ключовим чинником при формуванні архітектурного рішення: будівля максимально делікатно вписана в навколишнє середовище, зберігаючи візуальні та функціональні зв’язки з природою. Внутрішні фасади, що виходять в сторону парку з кожного поверху мають відкриті тераси – місця для відпочинку та неформального спілкування учнів на свіжому повітрі. Школа ніби виступає своєрідним щитом, який захищає цю зелену тишу від міської метушні, створюючи межу між урбанізованим середовищем і парковою ідилією.
Особливу увагу було приділено збереженню природного середовища парку при розміщенні зовнішніх функцій гімназії. Частина прилеглої зеленої території в парку була делікатно адаптована під потреби функціонування освітнього процесу гімназії, зберігаючи її автентичний характер – тут розміщено спортивні майданчики, стадіон з трибунами, зони активного та тихого відпочинку. Архітектурні та ландшафтні рішення були спрямовані на те, щоб мінімізувати втручання: зберегти якомога більше існуючих дерев, використати природній рельєф, забезпечити плавні переходи між новим середовищем і парком. Це дозволяє дітям бути ближче до природи у повсякденному навчальному процесі, а гімназії – не відгороджуватись, а навпаки, відкриватись до простору.
Важливим аспектом став характерний функціональний поділ: перший поверх – відкритий центр для громади – тут розміщено велику спортивну залу, актову залу, яка може трансформуватись під різні потреби, бібліотеку, гуртки, простори дозвілля. Вище – навчальні зони, доступ до яких мають лише учні та педагоги. Така зональність дозволяє гімназії функціонувати не лише в начальний період, а й бути громадським центром цілорічно, зберігаючи при цьому безпеку й автономію навчального процесу.
Додатковим викликом став духовний аспект, закладений у самому баченні замовника. Це відобразилось і на архітектурі. В простір гімназії було інтегровано дві каплички: одна з них ніби злита з простором актової зали, що дозволяє проводити масштабні події з духовним наповненням, а друга – відкрита назовні та доступна для громади незалежно від роботи гімназії. Архітектурно вони вирішені просто, але змістовно – як простори тиші, зосередженості та спільності.
Пластика фасадів підсилена характерними акцентами – червоні вставки ніби прорізають об’єм, немов природні розломи в кам’яній породі, які не руйнують цілісність, а підкреслюють глибину та багатошаровість структури. Вони слугують не лише естетичним акцентом, але й виконують роль напрямних для руху, орієнтації у просторі.
Важливим технічним рішенням стало використання мобільних елементів сонцезахисту: панелі дозволяють керувати кількістю природного світла в інтер’єрах та перешкоджати перегріву у теплий сезон, одночасно зберігаючи прозорість і відкритість до простору.
Архітектура не домінує над природою — вона доповнює її, вшановує простір і створює відчуття гармонії. Гімназія постає не як закрита структура, а як багаторівнева платформа для навчання, розвитку, спілкування і духовного зростання — як частина громади, що зростає разом із нею.
Архітектори:
- Віталій Квич
- Ольга Сивак
- Дар’я Острікова
- Вєсна Гочева
- Мар’яна Віхоть
- Володимир Йосипчук
Інженери:
- Наталія Долінська
